Американський співак, актор і продюсер, який увійшов в історію світової музики завдяки своєму глибокому, оксамитовому голосу та вмінню поєднувати джаз, соул, блюз і ритм-н-блюз. Його творчість стала містком між класичною афроамериканською музикою та сучасними жанрами, а сценічна харизма зробила його улюбленцем публіки на десятиліття. Далі на chicagovski.com.
Біографія
Луїс Аллен Ролз народився 1 грудня 1933 року у Чикаго, штат Іллінойс, у сім’ї з глибокими релігійними коренями. Його дитинство проходило в одному з афроамериканських районів міста, де музика була невіддільною частиною щоденного життя. Атмосфера духовних співів у церкві, ритми блюзу на вулицях і джазові імпровізації, що лунали з клубів Чикаго, формували його слух і любов до музики.
Вже у ранньому віці хлопчик виявив винятковий музичний талант. Він почав співати у церковному хорі баптистської церкви, де вперше проявилася сила і тембр його унікального баритона. Спів у хорі не тільки навчив Лу володіти голосом, а й дав йому розуміння колективної гармонії та емоційної глибини музики.
У школі він активно брав участь у музичних заходах і почав формувати власний смак. Спочатку Ролза приваблювала госпел-музика, яка поєднувала духовність і ритм, але згодом його увагу привернули джаз і блюз. Він надихався творчістю таких легенд, як Елла Фіцджеральд, Біллі Голідей, Дюк Еллінгтон і Луї Армстронг. Завдяки природному таланту й наполегливості, юний Лу швидко став помітним у місцевій музичній спільноті.
Шлях до популярності
Після закінчення школи Лу Ролз певний час виступав у складі місцевих госпел-гуртів, а згодом був призваний до армії, де проходив службу у парашутних військах. Служба загартувала його характер, але також ледь не обірвала майбутню кар’єру – під час стрибка з парашутом він отримав серйозні травми й довго відновлювався. Проте після демобілізації Ролз повернувся до музики з новою енергією.
Він почав співати на клубних сценах Чикаго, а згодом перебрався до Лос-Анджелеса, де завдяки своєму тембру і харизмі швидко привернув увагу продюсерів. У цей період він співпрацював з різними колективами, серед яких був гурт “The Pilgrim Travelers”. Його талант став відомим і поза межами церковної сцени, а перші студійні записи довели, що він здатен поєднати традиційний госпел з сучасними ритмами.
У 1962 році відбувся вирішальний поворот – Лу Ролз підписав контракт з відомим лейблом “Capitol Records”. Саме з цього моменту почалася справжня сольна кар’єра. У середині 1960-х років Ролз вперше потрапив до національних хіт-парадів. Композиції “Love Is a Hurtin’ Thing” (1966) та “Your Good Thing (Is About to End)” принесли справжню популярність і перші значні нагороди. Ці пісні стали візитівкою його стилю – поєднання емоційної чуттєвості соулу та технічної майстерності джазового виконавця.
Критики відзначали унікальність голосу Ролза: він мав теплий, глибокий тембр з легким хрипом, який дозволяв йому однаково майстерно виконувати і драматичні балади, і динамічні ритм-н-блюзові треки.
Золотий період
Найбільший успіх Лу Ролза припав на 1970-ті роки, коли він зміг вийти за межі традиційної публіки джазових і блюзових клубів та підкорити широку аудиторію. У цей час співак підписав контракт з лейблом “Philadelphia International Records”, що став ключовим у розвитку його кар’єри. Під керівництвом легендарних продюсерів він отримав можливість поєднати свій класичний соул з сучасним аранжуванням, яке відповідало новим музичним тенденціям.
Саме тоді він записав серію альбомів, що стали класикою жанру, серед яких “All Things in Time” (1976), “When You Hear Lou”, “You’ve Heard It All” (1977) та “Unmistakably Lou” (1977). Ці роботи продемонстрували його універсальність – від проникливих балад до енергійних танцювальних хітів.
Справжнім проривом у кар’єрі стала пісня “You’ll Never Find Another Love Like Mine” (1976). Композиція швидко увійшла до міжнародних чартів, зайняла високі позиції у США та Великій Британії і принесла Ролзу статус суперзірки світового масштабу. Вона стала його найвідомішим хітом, який вважається класикою соулу та ритм-н-блюзу. Успіх був закріплений наступними синглами – “Lady Love”, “See You When I Git There”, “Groovy People”, які ще більше зміцнили його позиції на музичній сцені.
Протягом цього періоду Лу Ролз здобув три премії “Ґреммі”, отримав понад десяток золотих і платинових дисків, а на концерти приходили тисячі людей. Його стиль називали “музикою для душі”, адже він вмів передавати найтонші відтінки почуттів – від ніжності та любові до туги й радості. Критики й слухачі відзначали, що головною силою Ролза був не лише оксамитовий баритон, але й вміння спілкуватися з публікою: на сцені він виглядав невимушено й водночас харизматично, створюючи відчуття близькості навіть у великих концертних залах.
Протягом тривалої кар’єри Лу Ролз неодноразово з’являвся на екранах у кіно, телешоу та рекламних роликах, а також озвучував численні анімаційні проєкти. Його можна побачити у таких відомих фільмах, як “Брати Блюз 2000” та “Покидаючи Лас-Вегас”, а також у телевізійних серіалах “Велика долина” і “Рятувальники Малібу”. Крім того, він регулярно з’являвся у дитячих програмах, таких як “Вулиця Сезам” і “Маппет-шоу”, і брав участь в озвученні багатьох анімаційних серіалів, серед яких “Ей, Арнольд!”, “Гарфілд та його друзі”, “Горда сім’я”, “Команда рятувальників Капітана Планети” та багато інших. Його голос і харизма додавали персонажам неповторного шарму.
Громадська діяльність
Лу Ролз здобув широке визнання як меценат і суспільний діяч. Він ніколи не обмежувався лише сценою та активно використовував свою популярність для підтримки соціально важливих проєктів.
У 1980-х роках співак започаткував щорічний телемарафон “Lou Rawls Parade of Stars Telethon”, метою якого був збір коштів для “United Negro College Fund” (UNCF) – фонду, що надавав стипендії афроамериканській молоді для здобуття освіти. Ініціатива швидко перетворилася на масштабний культурний і благодійний захід, який транслювався по всій країні. За роки проведення телемарафону Лу Ролз допоміг зібрати понад 200 мільйонів доларів, які дали змогу тисячам студентів здобувати вищу освіту. Сам артист називав цю діяльність одним з найважливіших досягнень свого життя.
Окрім освітніх проєктів, Ролз також виступав за підтримку ветеранів війни, організовував благодійні концерти на користь медичних програм та активно займався громадською роботою у сфері культури. Його участь у таких ініціативах зробила його не лише музичною легендою, а й прикладом громадянської відповідальності.
Важка хвороба
У 2005 році у Лу Ролза діагностували рак, який вразив обидві легені та мозок. Тоді йому вперше запропонували виконати гімн США перед матчем команди Chicago White Sox, за яку він палко вболівав з дитинства. Попри тяжкий стан та очевидну втому та усвідомлюючи, що це може стати його останнім публічним виступом, Лу Ролз виконав гімн так натхненно, що викликав справжній захват у глядачів і став приводом для численних обговорень у пресі по всій Америці. Наступного року Лу Ролз помер, залишивши по собі яскраву музичну спадщину та пам’ять про відданість своїй справі до останніх днів життя.