Якщо спробувати уявити американські 1980-ті роки через кіно, серед перших імен неминуче з’явиться Джон Г’юз. Його фільми сформували цілу кінематографічну епоху, а історії про школярів, підлітків, родини та мешканців американських передмість стали частиною світової попкультури. Далі на chicagovski.
Він створив картини, які й через десятиліття залишаються впізнаваними. “Шістнадцять свічок”, “Клуб “Сніданок””, “Дивна наука”, “Вихідний день Ферріса Бюллера”, “Літаки, потяги та автомобілі”, “Дядько Бак” і “Сам удома” — ці назви давно перетворилися на символи американського кіно. Його називають одним з головних режисерів і сценаристів 1980-х років. Проте внесок Джона Г’юза значно ширший, ніж створення популярних комедій. Він допоміг сформувати сучасне підліткове кіно.
Біографія
Перші роки життя Джон Г’юз провів у штаті Мічиган. Коли майбутньому режисеру було 12 років, його родина переїхала до Нортбрука, штат Іллінойс, у передмістя Чикаго. Він навчався в Glenbrook North High School і саме досвід навчання у великій американській школі пізніше стане одним з головних джерел натхнення для його творчості. Шкільне життя у фільмах Г’юза не було випадковою темою. Він добре знав цей світ зсередини. Його герої існували у просторі, знайомому самому режисеру: американські передмістя, великі школи, автомобілі, торговельні центри, родинні будинки та постійне прагнення молодих людей вирватися за межі звичного життя. Чикаго та його передмістя стали для Г’юза не просто місцем проживання, вони перетворилися на головний творчий простір.
Чикаго Джона Г’юза
Багато режисерів використовують міста як красиві декорації. Для Джона Г’юза Чикаго було значно важливішим. Воно стало частиною його кінематографічного світу. У фільмах режисера можна побачити не лише центр великого міста, а й його передмістя. Саме там відбувається значна частина історій Джона Г’юза. Це світ американського середнього класу з просторими будинками, великими автомобілями, школами, спортивними командами та шкільними вечірками.Саме через ці деталі режисер створив особливу естетику американських 1980-х років.
Одним з найяскравіших прикладів став фільм “Вихідний день Ферріса Бюллера” 1986 року. Це історія про старшокласника Ферріса Бюллера, який разом з друзями вирушає у спонтанну подорож Чикаго. У цьому фільмі місто стає майданчиком для пригод. Воно показане очима підлітка, який вирішив хоча б на один день відмовитися від правил. Герої відвідують визначні місця, гуляють містом і перетворюють звичайний будній день на пригоду.
Сценарист
Шлях Джона Г’юза до кіно був нетиповим. Він не починав кар’єру як режисер. Після навчання Г’юз працював у рекламній сфері у Чикаго. Робота навчила його головного — швидко створювати історії. Реклама вимагала лаконічності, тож Джон Г’юз вмів створювати героїв, яких глядач запам’ятовував майже миттєво.
Але справжній прорив стався після його співпраці з американським сатиричним виданням National Lampoon. Саме там він почав писати тексти, в яких проявилося його особливе відчуття американської культури та побуту. Одна з його історій про сімейну подорож стала основою для майбутнього фільму “National Lampoon’s Vacation”. Після цього Голлівуд звернув на нього особливу увагу.
У 1984 році Джон Г’юз дебютував як режисер з фільмом “Шістнадцять свічок”. Ця картина стала початком нової епохи. Головна героїня — Саманта Бейкер, звичайна американська школярка, яка переживає неприємний момент: її родина забуває про її шістнадцятий день народження. На перший погляд, сюжет здається дуже простим. Але саме у простоті полягала сила Джона Г’юза. Усе це він перетворював на кінематографічну історію.
Якщо “Шістнадцять свічок” став початком нового етапу, то “Клуб “Сніданок”” остаточно закріпив статус Джона Г’юза як головного режисера підліткового кіно 1980-х років. Фільм вийшов у 1985 році, його сюжет максимально простий. П’ятеро школярів повинні провести суботу на шкільному покаранні. На початку вони здаються абсолютно різними, а до кінця дня герої починають бачити одне одного значно глибше. У цьому і полягає головна ідея фільму.
Естетика 1980-х років
Джон Г’юз не просто знімав фільми у 1980-х роках, він фіксував час. Нині його картини часто називають ностальгічними, але для самого режисера це була сучасність. Він показував одяг, який носили його герої. Музику, яку вони слухали. Школи, до яких ходили. Будинки, в яких жили. Тому фільми Джона Г’юза стали своєрідним культурним документом епохи. Через них можна побачити американські передмістя 1980-х років.
Але при цьому історії режисера не перетворилися лише на історичні артефакти. Проблеми його героїв залишилися зрозумілими: підлітки й зараз хочуть бути прийнятими, бояться самотності, шукають кохання, не завжди розуміють батьків і намагаються зрозуміти самих себе.
“Сам вдома” – найбільший комерційний успіх Джона Г’юза
У 1990 році Джон Г’юз створив один з найуспішніших фільмів своєї кар’єри. Йдеться про “Сам вдома”. Фільм розповідає історію хлопчика Кевіна Маккаллістера, якого родина випадково залишає самого вдома перед різдвяною подорожжю. Кевіну доводиться не лише самостійно прожити кілька днів, він також повинен захистити будинок від двох грабіжників. “Сам удома” показав ще одну сторону його творчості. Він вмів створювати історії, які працювали для всієї родини, де діти отримували пригодницьку комедію, а дорослі бачили історію про родину та страх втратити близьких.
Події “Сам удома” пов’язані з передмістям Чикаго. Будинок родини Маккаллістерів став одним з найвідоміших кінобудинків в історії.
Відхід Джона Г’юза від Голлівуду
У 1990-х роках Джон Г’юз поступово відійшов від публічного життя. Його останнім режисерським фільмом стала картина “Кучерява Сью” 1991 року. Після цього він більше не повертався до режисури повнометражних фільмів. Г’юз переїхав з Голлівуду до району Чикаго. Він значно менше спілкувався з пресою та рідко з’являвся на публіці.
Джон Г’юз помер 6 серпня 2009 року. Йому було 59 років. Режисер перебував у Нью-Йорку, де відвідував свою родину. Вранці він вийшов на прогулянку Манхеттеном і переніс серцевий напад. Його смерть викликала велику реакцію в кіноіндустрії. Для багатьох акторів, які стали знаменитими завдяки його фільмам, він був не лише режисером. Він був людиною, яка дала їм шанс.
У 21 столітті популярність естетики 1980-х років знову зросла. Попкультура регулярно повертаються до цього десятиліття. І фільми Джона Г’юза залишаються одним з головних візуальних джерел цієї ностальгії. Але глядачі повертаються до них не лише через одяг або музику. Головна причина — емоції. Герої Джона Г’юза здаються справжніми. Навіть якщо світ навколо них дуже відрізняється від сучасного. Фільми режисера розповідають про конкретну країну, десятиліття, культуру, американські передмістя 1980-х років. Але водночас їх розуміють у всьому світі. Тому що страхи героїв універсальні. Людина хоче бути прийнятою, знайти друзів, закохатися, не хоче розчарувати батьків, а іноді мріє втекти від звичного життя. Саме тому фільми Джона Г’юза залишаються зрозумілими новим поколінням.